Що треба знати про імунітет та вакцинацію

19.05.2014

имунитет и вакцинацияСьогодні дуже багато говорять про імунітет – про те, що всі хвороби від вад імунної системи. Тому зараз, як ніколи раніше, стало модним й актуальним займатись профілактикою та лікуванням з метою налагодження або підвищення імунного статусу. На жаль, багато спеціалістів, котрі пропонують паціє­нтам саме ці „послуги”, навіть не розуміють елементарних понять, внаслідок чого не лише не приносять людям очікуваного результату, а можуть навіть зашкодити їхньому здоров’ю.

Що ж таке імунна система та імунітет взагалі? Дещо спрощено – це система захисту людського організму від чужорідних для нього речовин, в першу чергу інфекційних, система захисту “свого” від “не свого”. Образно цю .систему можна представити як цілу, армію «імунологічних» клітин, антитіл, інших допоміжних речовин та ряду імунних органів – тимусу, лімфовузлів, селезінки, печінки тощо. Народжуючись, дитина вже має власну систему захисту – у вигляді вродженого імунітету, неспецифічного та частково набутого, який передається немовляті у вигляді захисних антитіл від матері. Одразу ж після народження дитини її організм знайомиться з різноманітною мікрофлорою зовнішнього середовища – і починається „виховання” та формування набутого або адаптивного, специфічного імунітету.

Нині від багатьох людей можна почути поради, як покращувати імунітет, на це ніби спрямовані безліч засобів та методик, починаючи від нетрадиційних (які завгодно харчові добавки) до різноманітних лікарських препаратів. Але для того, щоб навіть мінімально втручатись в роботу імунної системи, треба усвідомлювати всю складність будови й роботи даної структури організму, а також – засобів впливу на неї. Адже коли такого розуміння немає, просто неможливо спрогнозувати ані кінцевий результат, ані можливі наслідки імунопрофілактики та лікування.

Якщо говорити про методи імунопрофілактики та способи загартування імунної системи, то першим кроком на шляху вирішення цієї проблеми має бути визначення причини, яка призвела до вторинних стійких або тимчасових зрушень. Так, негативними факторами є хронічні стреси, хронічна вірусна інфекція, глисна інвазія, тривале білкове голодування, впливи різноманітних фізичних факторів, наприклад сонячного опромінення, різноманітна патологія внутрішніх органів та вплив медикаментів при лікуванні останньої.

Не слід забувати і про фізіологічні імунодефіцитні стани дитячого та старечого віку, періоду вагітності. Окремим питанням стоять безпосередньо хвороби імунної системи – імунодефіцити, онкологічна патологія, спотворена робота імунної системи у вигляді автоімунної патології (ревматоїдний артрит, системний червоний вовчак), алергологічна патологія (алергічні риніти, бронхіальна астма тощо). Тому, перш ніж робити будь-які кроки з імунокорекції, потрібне обов’язкове імунологічне обстеження – визначення імунного статусу з урахування супутньої патології, в більшості як основної. Іноді як опосередкований метод впливу на імунітет при хронічних нервових зрушеннях достатньо скоригувати роботу нервової системи та налагодити режим праці й відпочинку. Якщо ж говорити Про імунотропні препарати, то , навіть звичайна, на перший погляд, „Ехінацея” потребує чітких показів до застосування й урахування протипоказів, якими є, наприклад, лімфоцитоз невідомої етіології або автоімунна патологія. Отже, треба чітко знати, що ти приймаєш і навіщо. Іноді для імуно-реабілітації хворого краще взагалі не зачіпати імунну систему, а просто дати їй спокій.

Одним з основних і дуже важливих методів імунопрофілактики нині залишається вакци­нація, але багато людей, а особливо батьки, сприймають її як надто небезпечний метод втручання в організм.

Нині вакцинація використовується не лише як метод імунопрофілактики, але й як метод лікування гострих і хронічних захворювань органів дихання – йдеться про таблетовані та спрей-мінівакцини, проведення специфічної алерговакцинації (специфічна імунотерапія алергенами) в лікуванні алергологічної патології, вакцинопрофілактику та вакцинотерапію онкологічної патології. Для когось це здається дивним, але з позиції імунології вакцинація є нормальним і позитивним явищем. Чим більше в організм потрапляє антигенів, тим краще працює імунна система, адже для підтриманні нормальної „робочої форми”, нормального розвитку та функціонування потрібний постійний імунний стимул. Так Само, приміром, як для розумового розвитку людини потрібен постійний інформаційний стимул – постійне пізнання. Простими словами: щоб добре боротись з ворогом, його треба знати в обличчя!

Щодо знайомства з інфекційним агентом, то тут усе здебільшого вирішує час. Після щеплення, з набуттям поствакцинального імунітету, наступна зустріч зі збудником буде негайною. У разі відсутності імунологічної пам’яті розвивається хвороба зі своїми наслідками.

Незважаючи на користь та переваги вакцинації як методу імунопрофілактики, в першу чергу інфекційних захворювань, в сучасному суспільстві панує справжня вакцинофобія. Вона виникла, передусім, внаслідок недостатньої поінформованості населення про щеплення та його переваги. Суттєву роль в цьому зіграла й надмірна, кількість суперечливих даних, що дискредитують саме поняття „щеплення”. Так, деякі псевдофахівці, Інтернет і ЗМІ, ґрунтуючись на окремих ви­падках, весь час повторюють про побічні ефекти щеплення, про права людини та фармацевтичне лобі.

Звісно, існують шляхи уникнення інфекційного захворювання: перший – повна ізоляція, або карантин, другий – перехворіти, але ніхто не знає, якими будуть наслідки; третій – зробити щеплення та не хворіти або перенести захворювання в легкій формі.

Для вашого переконання мені б хотілось навести деякі статистичні дані Всесвітньої організації охорони здоров’я, які послужили поштовхом до створення розширеної програми з імунізації (РПІ) в 1974 році. По розрахункам ВООЗ щорічно з 90 млн дітей, які народжувались в розвинутих країнах.

  • 5 млн помирали від кору, дифтерії, кашлюку, правця, туберкульозу та поліомієліту;
  • 5 млн ставали інвалідами внаслідок різних ускладнень від цих інфекцій;
  • 2,5 млн дітей у віці до 2 років вмирали від кору;
  • 1 млн – від правця новонароджених;
  • від 0,5 до 1 млн – від кашлюку;
  • 50-60 тисяч дітей-від дифтерії.

РПІ складалась диференційовано для кожної держави, відповідно до епідемічної ситуації, економічного стану країни та рівня розвитку її служби охорони здоров’я. На момент створення РПІ була направлена на профілактику шести інфекцій – кору, дифтерії, правця, кашлюку, поліомієліту й туберкульозу. Відтоді програма регулярно переглядається та доповнюється.

Повертаючись до практичної сторони питання, слід зазначити, що пацієнти, особливо батьки дітей, ставляться до щеплення з неабиякою насторогою, думаючи про негативні наслідки вакцинації, тобто ускладнення. Звичайно, коли людина приходить щепитись практично здоровою, а після щеплення почувається дещо хворою, в неї виникає питання: чи є в цьому користь? Аби відповідь на нього була правильною, слід пам’ятати, що до складу вакцини входить чужорідна речовина – антиген певного збудника, а також речовини-ад’юванти, які підсилюють імунну відповідь. Внаслідок цього можливе виникнення загальної реакції – підвищення температури тіла, з симптомами інтоксикації – ломотою, загальною слабкістю тощо. Не виключений також розвиток місцевих реакцій -ущільнення, почервоніння та болючості в місці уколу.

В рідких випадках після щеплення розвиваються патологічні загальні та місцеві реакції. Однак наявність ускладнень після щеплення зовсім не говорить про те, що вони виникли саме внаслідок введення вакцини. Будь-яке ускладнення можуть зумовити різні фактори: погана якість вакцин (вико­ристання сучасних вакцин зводить цей ризик до мінімуму), порушення техніки та методики введення, індивідуальні особливості організму, фонова патологія, наприклад захворювання нервової системи тощо.

При проведенні щеплення слід враховувати і категорію імуноскомпроментованих осіб – пацієнтів з первинними та вторинними імунодефіцитами, хворих з алергологічною патологією, автоімунною патологією, котрим щеплення проводять здебільшого за індивідуальним графіком – з урахуванням перебігу захворювання та протипоказів. Так, наприклад заборонено введення живих вакцин особам з імунодефіцитами (вродженими та набутими, включаючи СНІД), онкологічним хворим; хворим, котрі отримують імуносупресивну терапію, вагітним.

Окремо варто зупинитись на категорії людей, а особливо дітей, котрі часто хворіють застудами. Багато хто вважає (і переконує в тому інших), що таким дітям не можна робити щеплень. Але імунна система дітей до 4-5 років фізіологічно неспроможна самостійно побороти певні види збудників, такі як гемолітична палочка, менінгококи тощо. І саме деякі щеплення, приміром від Ніб-інфекції, якраз і допомагають імунітету дитини, котра часто хворіє, сприяючи її кращому захисту й запобігаючи розвитку найважчих ускладнень, як то менінгіт, пневмонія, епіглотит. Слід зауважити і те, що всім громадянам, а особливо дітям, людям похилого віку та хворим з хронічною соматичною патологією, в першу чергу дихальної системи, потрібно в передепідемічний період робити щеплення від грипу – задля профілактики загострення основного захворювання та профілактики вторинних бактеріальних ускладнень.

На сьогоднішній день в Україні діє календар профілактичних щеплень, затверджений Наказом МОЗ України №595 від 16.09.2011 року ” Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості і обігу медичних імунобіологічних препаратів”, який передбачає обов’язкове щеплення за віком, щеплення за станом здоров’я, щеплення за епідемічними показами та рекомендовані щеплення для людей з групи ризику.

Головна мета проведення масового щеплення – створити колективний імунітет, тобто захистити не одну конкретну людину, а всіх, аби повністю встановити контроль над інфекцією, як це було зроблено з натуральною віспою та деякими іншими небезпечними хворобами. Захищаючи щепленням від інфекції себе, захищаєш інших навколо себе. Але вирішити цю проблему можна лише за умови, що займатись нею будуть ті, хто повинен це робити, а не ті, хто просто зі сторони дає поради, не розуміючи всієї суті даного питання!

Давати рекомендації стосовно профілактики, імунокорекції та лікування імунної системи я не вважаю за потрібне, адже, щоб давати настанови, потрібен виключно індивідуальний підхід – треба побачити пацієнта й зрозуміти його проблеми. Так чи інакше, для зміцнення імунітету будь-яка людина повинна берегти свої нерви – вміти і працювати, і відпочивати, вест здоровий. та тверезий спосіб життя, раціонально харчуватись, сезонно приймати комплекси полівітамінів з мікроелементами, лікувати супутню хроніч­ну патологію. У разі ж занедужання не займатись самолікуванням, а звертатись до фахівців, котрі професійно – згідно з доказовою медициною – займаються методами діагностики та лікування. Заходячи у власний будинок, заходьте через двері, а не через вікно: вважаєте, що у вас проблеми з імунною системою – звертайтесь до лікаря-імунолога, який дасть компетентні поради, як „налагодити” її роботу.

 

Олег ЯКОВЕНКО,

лікар-імунолог МЦ Благомед

logo_white

Медичний центр з висококваліфікованими лікарями, точною діагностикою, призначенням медикаментів згідно європейських стандартів доказової медицини в поєднанні з ефективною фізіотерапією – повний комплекс медичної допомоги високого рівня, спрямований на повернення, збереження а примноження здоров’я

Всі права захищенно Благомед 2019